1. Словник української мови у 20 томах

вірчий

ВІ́РЧИЙ, а, е.

Який свідчить про доручення комусь чого-небудь.

[Бжостовський:] Завтра ж їду сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами – зараз же (І. Кочерга).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вірчий — ві́рчий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. вірчий — -а, -е. Який свідчить про доручення комусь чого-небудь. Вірчі грамоти — документи, які засвідчують призначення певної особи дипломатичним представником у якій-небудь державі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вірчий — Ві́рчий, -ча, -че; -чі, -чих, -чим Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. вірчий — ВІ́РЧИЙ, а, е. Який свідчить про доручення комусь чого-небудь. [Бжостовський:] Завтра ж їду сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами — зараз же (Коч., І, 1956, 65). Словник української мови в 11 томах