вітально

ВІТА́ЛЬНО.

Присл. до віта́льний¹.

Очі її мовби самі шукають серед присутніх ще когось... Чи не того сивого джентльмена, що з відстані всміхається тобі вітально й підбадьорливо? (О. Гончар);

Незнайомець на якусь мить повернув обличчя до дітей, приязно усміхнувся, вітально помахав рукою (О. Бердник);

Нарешті хлопчик показав на свою ліву руку, на те місце, де носять годинник, – мовляв, йому час іти. Глянув на мене вдячно, помахав вітально рукою і побіг... (В. Нестайко).