вітровійний

ВІТРОВІ́ЙНИЙ, а, е.

Прикм. до вітрові́й.

Колихалося перед очима легке павутиння і тануло разом з хмарами у вітровійному безмежжі (І. Пільгук);

Перед княжою брамою на вітровійнім пагорбі, як білий і чорний ворони: чорноризець Іларіон і Мирко, отрок з Любеча (Г. Тарасюк);

– Богун, то так... Вітровiйний тiльки вiн. – Ну! Богун вiтровiйний!.. – Авжеж. Але й чесний. Не крутiй (Ю. Мушкетик).