вітронько
ВІ́ТРОНЬКО, а, ч., нар.-поет.
Зменш.-пестл. до ві́тер 1.
Вітронько не віє, гілля не колише (з народної пісні);
[Молодиці й дівчата:] Ой, повій, вітроньку, по крутій горі (І. Нечуй-Левицький);
Писала листи ніченьками, А печатувала слізоньками, А пересилала тими буйними вітроньками (С. Васильченко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me