1. Словник української мови у 20 томах

вітрюга

ВІТРЮ́ГА, и, ч.

Збільш. до ві́тер 1.

Вітрюга такий, що аж хист вириває з землі навкруг пасіки (Б. Грінченко);

Ну й зима – хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Л. Первомайський);

– Чортам та відьмам тут тільки жити... Вітрюга який... (О. Гончар);

Знову скажений вітрюга шарпає нам шинелі, знову натужно стугонить бруківка і видзвонює, гримкотить залізо (Є. Доломан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вітрюга — вітрю́га́ іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вітрюга — -и, ч. Збільш. до вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вітрюга — ВІТРЮГА́, и́, ч. Збільш. до ві́тер. Ну й зима — хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Перв., І, 1958, 169); — Чортам та відьмам тут тільки жити… Вітрюга який… (Гончар, II, 1959, 431). Словник української мови в 11 томах
  4. вітрюга — Вітрюга, -ги м. Очень сильный вѣтеръ. Лебед. у. Словник української мови Грінченка