1. Словник української мови в 11 томах

вітрюга

ВІТРЮГА́, и́, ч. Збільш. до ві́тер.

Ну й зима — хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Перв., І, 1958, 169);

— Чортам та відьмам тут тільки жити… Вітрюга який… (Гончар, II, 1959, 431).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вітрюга — вітрю́га́ іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вітрюга — -и, ч. Збільш. до вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вітрюга — ВІТРЮ́ГА, и, ч. Збільш. до ві́тер 1. Вітрюга такий, що аж хист вириває з землі навкруг пасіки (Б. Грінченко); Ну й зима – хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Л. Первомайський); – Чортам та відьмам тут тільки жити... Вітрюга який... (О. Словник української мови у 20 томах
  4. вітрюга — Вітрюга, -ги м. Очень сильный вѣтеръ. Лебед. у. Словник української мови Грінченка