віченьки

ВІ́ЧЕНЬКИ, ньок, мн. (одн. ві́ченько, а, с.).

Зменш.-пестл. до ві́чі.

Всміхалося [дитятко] рожевими устоньками та блискотіло ясними віченьками (Марко Вовчок);

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... (П. Грабовський);

Спить мій малесенький, спить мій синок... Спить він, наслухавшись дивних казок. Нащо ж ти віченьки знову розкрив?! Спи, моя пташко, то вітер завив (О. Олесь);

Я цілувала його віченьки, аж поки місяць не погас (Л. Костенко);

Магія монотонного співу, спокійне, легеньке погойдування колиски – і “золотенятко – мамине дитятко” спокійно заплющувало віченьки (з наук. літ.).