1. Словник української мови у 20 томах

гавкання

ГА́ВКАННЯ, я, с.

Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією.

Враз знадвору почулось несамовите гавкання (М. Коцюбинський);

Дотліває вечір. Огник догорає. Трубить ріг. Утихло гавкання собак (М. Рильський);

Збентежена підозрілим гавканням чиркова качка воліла податись далі від небезпечного берега (Б. Антоненко-Давидович);

Іноді із савани доносилося гавкання голодних шакалів, десь кричав нічний птах (В. Малик);

* Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (С. Журахович);

* У порівн. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гавкання — (уривчасті звуки, які видають собаки та ін.) гавкотіння, гавкіт, брехання, (малого) дзявкання. Словник синонімів Полюги
  2. гавкання — га́вкання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. гавкання — -я, с. Дія за знач. гавкати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гавкання — ГА́ВКАННЯ (звуки, які видають собаки, лисиці тощо), ГА́ВКІТ, ГАВКОТІ́ННЯ, ГАВКОТНЯ́ розм., БРЕХА́ННЯ розм., БРЕХНЯ́ розм., БРЕХ розм., ЗВЯ́ГА діал.; ДЗЯ́ВКАННЯ, ДЗЯВК, ДЗЯВКОТІ́ННЯ, ЦЯ́ВКАННЯ розм. Словник синонімів української мови
  5. гавкання — Га́вкання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. гавкання — ГА́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. га́вкати і звуки, утворювані цією дією. Враз знадвору почулось несамовите гавкання (Коцюб., І, 1955, 244); З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., I, 1955, 273); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  7. гавкання — Гавкання, -ня с. Лай. Словник української мови Грінченка