гадюка

ГАДЮ́КА, и, ж.

1. Отруйна відносно невелика змія родини справжніх гадюк із плескатою округло-трикутною головою.

І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Л. Глібов);

Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Яновський);

Гадюки харчуються переважно дрібними хребетними тваринами, яйцями птахів, комахами, малюсками (з навч. літ.);

За народними віруваннями, гадюки, як і всі плазуни, належать до нечистих (з газ.);

* У порівн. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (М. Коцюбинський);

// у знач. присл. гадю́кою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця.

Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (О. Донченко);

Нема степової краси, коли через безмежну широчінь не стелиться гадюкою Чумацький Шлях із вагонами-возами та волами-паротягами українського середньовіччя (із журн.).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину.

Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Т. Шевченко);

Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Ю. Збанацький);

// Уживається як лайливе слово.

[Олекса:] Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (С. Васильченко);

– Чортові дуки-гадюки... Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Є. Кравченко).

◇ Відігрі́ти (ви́гріти, ви́годувати) / відігріва́ти змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою) див. відігріва́ти;

(1) Гадю́ка (га́дина) ссе ко́ло се́рця у кого – хто-небудь важко переживає, непокоїться, мучиться з приводу чогось.

Гадюка ссе коло серця у матері – не спить, переживає вона за сина (з газ.);

Зала́зити (лі́зти) / залі́зти зміє́ю (гадю́кою) в ду́шу див. зала́зити¹;

(2) Підколо́дна (потайна́) гадю́ка (га́дина, змія́) <�Підколо́дний (потайни́й) гад>, зневажл., лайл. – підступна, зловмисна людина.

– Хіба ж ти людина! Кидався до неї з кулаками. А вона тільки плечем поведе, сміється, гадюка підколодна (Н. Рибак);

Іду я – і дихати мені важко.., і вогонь пече мені в грудях, наскрізь пропікає. Чекай-но, знайду я тебе, знайду, потайна гадюко (С. Журахович);

– Перстень?.. – протяг, шукаючи найкращу відповідь. Пильнуй, пильнуй, Тарасе! Ця підколодна гадина кусає враз (Василь Шевчук);

– Сам де ошивався? По тилах, по базах? Гад ти підколодний, ще знайдеться на тебе управа! (Є. Гуцало);

Нарешті побачив цю красиву гадину [жінку], цю змію підколодну, що сліпила мене своєю непристойною вродою (В. Шкляр);

Пригрі́ти / пригріва́ти гадю́ку (га́дину, га́да, змію́ і т. ін.) на гру́дях (у па́зусі, за па́зухою і т. ін.), див. пригріва́ти.