гадюка

гадю́ка

[гад'ука]

-кие, д. і м. -д'уц'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гадюка — Гадюка, -ки ж. 1) Гадюка, Vipera bonis. Вилазить гадюка та й сичить. Рудч. Ск. І. 146. Гадюк умію замовлять. Котл. Ен. ІІІ. 13. Нехай мої руці поїдять гадюці. Грин. III. 266. 2) Гадина, змѣя. Даю вам силу наступати на гадюки. Єв. Л. X. 19. 3) Употребляется какъ бранное слово. ум. гадючка. Словник української мови Грінченка
  2. гадюка — див. злий; змія Словник синонімів Вусика
  3. гадюка — ГАДЮ́КА, и, ж. 1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Словник української мови в 11 томах
  4. гадюка — ГАДЮ́КА, и, ж. 1. Отруйна відносно невелика змія родини справжніх гадюк із плескатою округло-трикутною головою. І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки (Біблія. Пер. І. Словник української мови у 20 томах
  5. гадюка — -и, ж. 1》 Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. || у знач. присл. гадюкою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. 2》 перен., зневажл. Про злу, підступну людину. || Уживається як лайливе слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. гадюка — ЗИГЗА́ГОМ у знач. присл. (утворюючи ламану лінію, залишаючи слід у вигляді такої лінії), КРИВУ́ЛЬКОЮ розм., КРИВУ́ЛЯМИ розм., ГАДЮ́КОЮ рідше. Зірвалася (Зінька) й нерівно зигзагом побігла через подвір'я та бур'ян (А. Словник синонімів української мови
  7. гадюка — відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) (свого́) се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця!... Фразеологічний словник української мови
  8. гадюка — гадю́ка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови