галочка

ГА́ЛОЧКА, и, ж.

1. Зменш. до га́лка 1.

Ой літає чорна галочка по полю, А черкає крилечками по йому (з народної пісні);

Коточок, не йди рано в садочок, не полохай галочок (з народної пісні);

Летять галочки у три рядочки, А зозуля попереду (І. Нечуй-Левицький).

2. Пестливе звертання до жінки.

[Олексiй:] А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Назар:] Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко... Я вмру тоді (Т. Шевченко);

– Мотрусю! – підкравшись до неї, тихо обізвався Василь. – Чого се ти, моя галочко? (Панас Мирний).

3. Позначка у вигляді кута з вершиною внизу, якою відмічають на папері присутність кого-небудь, наявність чогось.

Прокiп Гордiйович акуратно складав списки оргiв, сам бiгав до клубу й випускав у зошит чорнi галочки по кiлькостi агiтаторiв (О. Гончар);

А щоб учень часом не схитрував і двічі не поснідав, проти його прізвища проставляють галочку (П. Запаренко);

* У порівн. Ліва її брова стала схожа на перекинуту галочку, що її люблять ставити у своїх звітах бюрократи (Валерій Шевчук).