гарчання
ГАРЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Л. Смілянський);
Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Панас Мирний);
В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (П. Колесник);
Скоро долинуло гарчання мотора, й машина з німцями рушила, зоставивши зграйку дітлахів на узбіччі дороги (Є. Гуцало).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гарчання — гарча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- гарчання — -я, с. Дія за знач. гарчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гарчання — Гарча́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гарчання — ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією. Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21); В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Словник української мови в 11 томах
- гарчання — Гарча́ння, -ня с. 1) Ворчаніе (о собакѣ). 2) = гарикання. Словник української мови Грінченка