1. Словник української мови в 11 томах

гарчання

ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією.

Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21);

В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (Кол., Терен.., 1959, 174);

Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Мирний, III, 1954, 151).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гарчання — гарча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. гарчання — -я, с. Дія за знач. гарчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гарчання — ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією. Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Л. Словник української мови у 20 томах
  4. гарчання — Гарча́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. гарчання — Гарча́ння, -ня с. 1) Ворчаніе (о собакѣ). 2) = гарикання. Словник української мови Грінченка