гемінація

ГЕМІНА́ЦІЯ, ї, ж., спец.

1. Більш тривала вимова приголосного звука; подвоєння.

У деяких мовах гемінація має словорозрізнювальну функцію (з наук.-попул. літ.);

Написання подвоєних приголосних у німецькій мові зазвичай не вказує на гемінацію, а слугує для позначення довготи або короткості попереднього голосного (з наук.-попул. літ.).

2. У риториці – контактний повтор одного й того ж слова або частини речення із стилістичною метою.

При гемінації той самий елемент повторюють без зміни його форми і не вставляючи інші елементи для привернення до нього уваги читача (з наук.-попул. літ.).