гето

ГЕ́ТО, невідм., с.

1. іст. Ділянки, райони або квартали міста, відведені для примусового поселення груп людей певної раси, нації, релігії і т. ін.

Степан Васильович спускається в округлий хаос єврейського гето (М. Стельмах);

У великих містах існували відокремлені квартали (гето), громадське самоврядування (кагал), яке у межах Росії було офіційно скасоване у 1844 р. (з наук.-попул. літ.).

2. перен. Райони або квартали міста (як правило, бідні і з недостатнім благоустроєм), в яких селяться перев. представники певних національних або соціальних груп.

Хіп-хоп зароджувався як музика і субкультура негритянського гето з різко агресивним ставленням до білого населення (із журн.);

// Занедбаний район або місцевість, позбавлена належних умов для мешканців.

Ми живемо на своїй землі, але живемо в гето. Наш район не прибирається належним чином, що свідчить про ставлення до його жителів (з газ.);

// Стан ізоляції певної етнокультурної або соціальної групи від решти суспільства.

Хіба могла Головна рада визначитися з тим, як вийти із цього інтелектуального гето, в якому перебуваємо, коли в жодному виступі не було жодної пропозиції, що ж робити (з публіц. літ.).