гетьман

ГЕ́ТЬМАН, а, ч.

1. У XVI ст. – виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі, а з XVII ст. до 1764 р. – головнокомандувач козацького війська та верховний правитель України.

Найвищою військово-адміністративною і судовою владою в Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (з наук. літ.);

Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Т. Шевченко);

* У порівн. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Марко Вовчок).

2. Головнокомандувач збройних сил Польсько-Литовської держави в XVI–XVIII ст.

Після смерті Владислава IV відбулася 16 травня 1648 р. Корсунська битва. Під час цієї битви польські гетьмани потрапили в полон до козаків (з наук.-попул. літ.).

3. Голова утвореної в 1918 р. Української держави (з квітня по грудень 1918 р.).

Гетьман Павло Скоропадський був освіченою людиною (з газ.).

(1) Коро́нний ге́тьман, іст. – гетьман, якого призначав безпосередньо король Речі Посполитої.

Коронний гетьман Микола Потоцький, .. присягаючи, обіцяв від імені короля повернути Україні потоптані права (О. Довженко);

Замок у Підгірцях будувався за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського – одного з найбільших магнатів Речі Посполитої (з наук.-попул. літ.);

(2) Наказни́й ге́тьман, іст. – на Україні в XVII–XVIII ст. – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана, на яку її призначав уряд або обирала козацька старшина.

А мене послали На столицю з козаками Наказним гетьманом! (Т. Шевченко);

(3) По́льний (коро́нний) ге́тьман, іст. – заступник коронного гетьмана, що перебував “в полі”, керував незначними операціями, охороною кордонів.

Засів [запорозький отаман Тарас] з козаками в Переяславі, і польний гетьман Конєцпольський не мав сили вибити його з Переяслава (І. Нечуй-Левицький);

Коли козаки наблизились, гетьман польний дав знак стати їм довкола себе (П. Панч).