1. Словник української мови в 11 томах

гетьман

ГЕ́ТЬМАН, а, ч.

1. В XVI ст. — виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України.

Найвищою військово-адміністративною і судовою владою на Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (Іст. УРСР, І, 1953, 240);

Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Шевч., І, 1951, 58);

*У порівн. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Вовчок, І, 1955, 338).

2. Головнокомандуючий збройними силами Польсько — Литовської держави в XVI-XVIII ст.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гетьман — [гет'ман] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, мн. -ние, -н'іў Орфоепічний словник української мови
  2. гетьман — поет. гетьман, -а, ч. У 16 ст. – виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, від 17 ст. до 1764 р. – начальник козацького війська та верховний правитель України. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гетьман — ГЕ́ТЬМАН, а, ч. 1. У XVI ст. – виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі, а з XVII ст. до 1764 р. – головнокомандувач козацького війська та верховний правитель України. Словник української мови у 20 томах
  4. Гетьман — Ге́тьман прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  5. гетьман — Від Богдана до Івана не було гетьмана*. Від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи в Україні не було добрих гетьманів. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. гетьман — (від нім. Hauptmann – начальник) 1. з кін. XV до XVIII ст. вищий воєначальник у Вел. князівстві Литовському та Польщі; вел. г. (коронний і литовський) — головнокомандувач військ, польний г. (коронний і литовський) — його заступник;... Універсальний словник-енциклопедія
  7. гетьман — Ге́тьма́н, -на; -ма́ни, -ма́нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. гетьман — Гетьман, -на м. Гетманъ. Без гетьмана військо гине. Ном. №751. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами із мостивими панами у Білій Церкві замирив. АД. II. 110. ум. гетьманонько. К. ПС. 21. Словник української мови Грінченка