1. Словник української мови у 20 томах

гетьманич

ГЕТЬМА́НИЧ, а, ч., іст.

Син гетьмана.

Гетьманич Олександр Конєцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (П. Панч);

[Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Л. Дмитерко);

Старий порадив Тимошеві, щоб він просив у хана притулку за огорожею його палацу. Але відповіді від хана гетьманич не отримав (Р. Іваничук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гетьманич — гетьма́нич іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. гетьманич — -а, ч., іст. Син гетьмана. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гетьманич — ГЕТЬМА́НИЧ, а, ч., іст. Син гетьмана. Гетьманич Олександр Конєцпольський дістав від свого батька в спадщину всі маєтки (Панч, III, 1956, 51); [Мотря:] Це миргородський полковник, вихователь гетьманича Юрася (Дмит., Драм. тв., 1958, 201). Словник української мови в 11 томах