1. Словник української мови у 20 томах

глумити

ГЛУМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. глумля́ть; недок., кого, що, розм., рідко.

1. Те саме, що глуми́тися.

Шкереберть Турна повернув [Еней], Насів коліном злу личину І басом громовим гукнув: – Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим? (І. Котляревський);

Мені неустанно привиджувалося, що він у глибині свого серця глумить собі з мене і з того, що мені було найсвятіше (О. Кобилянська).

2. Нищити, псувати.

– Глумлять і чорне, і родюче дерево! От які вони [лісовики] люди! (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глумити — глуми́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. глумити — -млю, -миш; мн. глумлять; недок., перех., розм., рідко. Нищити, псувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глумити — ГЛУМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. глумля́ть; недок., перех., розм., рідко. Нищити, псувати. — Глумлять і чорне, і родюче дерево! От які вони [лісовики] люди! (Стельмах, Хліб.., 1959, 96). Словник української мови в 11 томах
  4. глумити — Глумити, -млю, -миш гл. Поражать, истреблять, портить. Наче кара Божа, що людей глумила. Мет. 437. Дітвора глумить тільки отті оріхи. Нов.-Сѣверск. Було б тобі, вражий сину.... нас трох не кохати, нас трох не глумити. Рудч. Чп. 178. Словник української мови Грінченка