1. Словник української мови у 20 томах

глушман

ГЛУШМА́Н, а́, ч., зневажл.

Глуха людина.

– Гей, відчиняй ворота! – гукнув отаман. – Чуєте, глушмани! Ще хвилина, і я з чотирьох кінців підпалю ваше гніздо! (М. Старицький);

– Га! Кого вдарить? – перегукував [перепитував] Онопрій. – Мовчи, глушман, .. не перебивай, – узяв його за плечі Саливон (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глушман — глушма́н іменник чоловічого роду, істота зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. глушман — -а, ч., зневажл. Глуха людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. глушман — див. глухий Словник синонімів Вусика
  4. глушман — ГЛУХИ́Й ім. (людина, яка не чує або погано чує), ГЛУХА́Р розм., ГЛУХА́НЬ розм., ГЛУШКО́ зневажл., ГЛУШМА́Н зневажл., ГЛУХА́ ТЕТЕ́РЯ зневажл. Глухий не дочує, то вигадає (прислів'я); (Федорович:) Що?.. Як ти сказав, Васильовичу? (Васильович:) Глухар! (І. Словник синонімів української мови
  5. глушман — ГЛУШМА́Н, а́, ч., зневажл. Глуха людина. — Га! Кого вдарить? — перегукував [перепитував] Онопрій. — Мовчи, глушман,.. не перебивай, — узяв його за плечі Саливон (Кучер, Трудна любов, 1960, 428). Словник української мови в 11 томах
  6. глушман — Глушман, -на м. = глушан = глушко. Одесс. у. Словник української мови Грінченка