говоритися

ГОВОРИ́ТИСЯ, гово́риться, недок.

1. Бути сказаним, виголошеним; виголошуватися.

Говорились промови, я мусив одповідати (М. Коцюбинський);

Як передати такі хвилини, в які нічого не говориться? Рубан мовчав, Ма не говорила ні слова (Ю. Яновський);

// до кого, кому. Звертатися з певними словами, повідомленням, наказом тощо.

Дід мовчить, неначе не до його [нього] говориться (І. Нечуй-Левицький);

[Бугров:] Біжи, тобі говориться! (І. Микитенко).

2. про кого – що і без дод. Розповідатися, повідомлятися про кого-, що-небудь.

Він навіть замугикав якусь пісню. В ній говорилося про башкирський аул, про красуню дівчину, про гірського орла гострозорого (О. Донченко);

Не всьому, що вам говориться, довіряйте (О. Бердник);

У пiдвалi я трохи чув, що говорилося зверху (Р. Андріяшик).

3. безос. Мати бажання, настрій говорити, розмовляти.

Остап з Соломією сіли під вербою, але їм не говорилось (М. Коцюбинський);

Ми безсило-щасливо посміхались одне до одного і поглядали на стіну лісу. Там було тихо. Довго сиділи так. Чогось не говорилось (В. Винниченко);

Коли говорилось – говорили, коли виникало бажання помовчати – примовкали (О. Гончар).

○ (1) Як [то] гово́риться, у знач. вставн. сл. – як прийнято, як кажуть.

Голос її був дуже сильний, але, як то говориться, “для дому” дуже приємний (Леся Українка);

Треба було, як говориться, “сховати гонор до кишені” (Ірина Вільде).