говорити

ГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, недок.

1. Мати здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою.

Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидать, а дітки – одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти, – дрібненькі (Марко Вовчок);

І не чув [дід], щоб коли рибка, Як людина, говорила (Л. Глібов);

// Володіти якою-небудь мовою.

Королева й розуміла латинську мову і вміла навіть нею говорити (І. Нечуй-Левицький);

– А як я поїду за границю – там же всі говорять або по-французьки, або по-німецьки, то я ж би нічого не розуміла там (Леся Українка).

2. що, про що і без дод. Усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що-небудь; казати.

Товариш говорив щось нервово (М. Коцюбинський);

Підвівсь Роман Волошенюк: – Петро говорить діло! (П. Дорошко);

Говорити тільки про свої льотні справи не вмів [Сашко] і не хотів (А. Трипільський);

* Образно. Стояла я і слухала весну, Вона мені багато говорила (Леся Українка);

// безос., у формі 3 ос. мн. Про чутки, сформовану думку; кажуть.

Говорять, що матері сльози гарячі І тверде міцне каміння проймають (Леся Українка);

Про Русевича говорять як про людину, що здатна забути про невідкладні справи (Ю. Шовкопляс);

// перен. Викладати думки, погляди (на письмі, у друкованих працях і т. ін.).

Оце Вам і мої думки про драму .. Звісно, говорячи це, я тримаюся одного тілько літературного боку (Панас Мирний);

Література, як виразниця дум і мрій свого народу, завжди говорила про дружбу (з газ.);

// кому, перен. Виклика́ти які-небудь думки, почуття; промовляти.

Багато говорить нам досвід нашого земляка Волховського (І. Пільгук);

Рєпін! Як багато говорить це ім'я українському народові! (з газ.);

// Підказувати, провіщати що-небудь.

– Я піду межи ті нещасні люди, працею котрих всі жиють [живуть] .. От куди я піду: так мені говорить моя совість (М. Коцюбинський);

Розум говорив їй зовсім інше: він вимагав, щоб заради батька вона зреклася сього щастя, і дівчина рішила перемогти себе (А. Кащенко).

3. про кого – що, з ким і без дод. Вести бесіду; розмовляти.

Коли о. [отець] Василь говорив про дочку, обличчя в нього ставало добрим (М. Коцюбинський);

[Кассандра:] Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити (Леся Українка);

Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (М. Рильський);

* Образно. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним (Т. Шевченко);

// до кого. Звертатися до кого-небудь, розповідаючи щось.

– Стала [Соломія] коло мене та цілісіньку службу говорила до мене (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. Хлібороб з діда-прадіда, любив Гайченко землю. Вона говорила до нього, вона пахла йому так, як щонайкраща страва в свято (Ю. Збанацький).

4. кому про що і без дод., перен. Бути доказом чого-небудь; свідчити.

Блискучі очі говорили, що вже не одну ніч не давала вона [думка] йому спати (Панас Мирний);

Інтерес до останньої теми [пробудження людських почуттів] говорить нам, що Франко мав велику віру в людей (М. Коцюбинський).

5. в кому – чому і без дод. Виявлятися в чиїх-небудь думках, словах, діях.

[Маруся:] То заздрість у їх говоре [у них говорить]! (Панас Мирний);

[Сергій:] Я знаю, ти горда. І це говорить твоя гордість, а не ти (З. Мороз);

* Образно. І слова Про Яр Холодний розцвіли гарячі, Про те, як стануть зрячими незрячі, – І правда говорила в них жива (М. Рильський).

(1) Говори́ти за́гадками – вдаватися до натяків.

[Юда:] Він збирався царем голоті всій юдейській стати .. Він не казав про те виразним словом – він ні про що не говорив виразно .. Він любив байками й загадками говорити (Леся Українка);

– Не люблю, коли зі мною говорять загадками (М. Стельмах);

(2) Говори́ти (промовля́ти) уста́ми чиїми – висловлювати, повідомляти від чийогось імені, чиїми-небудь словами.

Устами діда промовляла поважна мудрість (О. Донченко);

А голос Сивого Капітана продовжував: – Моїми устами говорять усі ті, кого замучив фалангістський уряд, усі ті, кого фалангісти Фернандеса вигнали з батьківщини (В. Владко);

(3) Говори́ти (мо́вити, виголо́шувати і т. ін.) кра́сно – вміти говорити, висловлюватися пишномовно, гарно, доладно.

Скільки раз я красно виголошував їх [думки] на зібраннях! Але ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко (М. Коцюбинський);

А третій не мовив нiчого: Вiн мовити красно не мiг, Але задля дiла святого I жив вiн, i в землю б полiг (В. Самійленко);

Хоч і не красно говорили [промовці], та в запалі щирістю і голосом брали (Іван Ле).

◇ Аж [і] шку́ра гово́рить див. шку́ра;

(4) Говори́ти манівця́ми – висловлюватися непрямо, натяками.

Він почав говорити. Зразу манівцями, .. а трохи згодом прямо, без усяких застережень (О. Кобилянська);

(5) Говори́ти на ко́ри́сть кого, чого – бути доказом чого-небудь, свідчити про щось.

Спільність літератури української і галицької також ще тільки виробляється. Вже один факт, що в російській Україні з галицьких белетристів не читається зовсім ніхто, окрім Федьковича, Франка та Кобринської, говорить на користь сієї думки, хоч і сумної (М. Драгоманов);

А коли я кращий за людину, чесніший, правдивіший, коли в мені немає болючих протиріч, то це говорить на користь людини (І. Росоховатський);

Чимало знахідок археологів говорить на користь того, що стародавня людина добре знала й використовувала властивості гарячої пари (з наук.-попул. літ.);

Документи, які збереглися, говорять на користь того, що Семерій став учасником антитурецької політичної гри, котру вели князі Острозькі (з газ.);

(6) Говори́ти рі́зними мо́вами (на рі́зних мо́вах) – не розуміти один одного.

[Хвора:] Не хтіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити, Бо ми говоримо на різних мовах (Леся Українка);

Професор Трембовський і доктор Гальванеску говорили різними мовами (Ю. Смолич);

(7) Говори́ти (розповіда́ти) про́сти́ми слова́ми – висловлюватися просто, добираючи звичайні дохідливі слова.

Простими словами говорила [бабця] високі істини, ясним поглядом добиралася дна душі (Г. Хоткевич);

Зібравши в пам'яті докупи все, що він чув у таборі про різні країни.., як учень добру засвоєну лекцію, своїми простими, ясними словами розповідав це полкові (Д. Бузько);

(8) Говори́ти (співа́ти, гука́ти і т. ін.) баса́ – видавати звуки низьким голосом, басом.

Спитали Клима раз, яка найлучча [найкраща] птиця: Чи чиж, чи соловей, чичітка, чи синиця? Голодний Клим озвавсь баса́: “Найлучча птиця – ковбаса!” (Л. Боровиковський);

Гово́рить (обзива́ється, озива́ється) / заговори́ла (обізва́лася, озва́лася) кров див. кров;

Гово́рить (обзива́ється, озива́ється) / обізва́вся (озва́вся) го́лос кро́ві див. го́лос;

Гово́рить сам за се́бе див. сам;

(9) [Й] говори́ти (каза́ти) ні́чого (нема́ чого́, нема́ що) <�Шко́да́ й говори́ти (каза́ти)> – дійсно, безумовно.

А то вже дівка, не то, що на усе село, та вряд чи де й близько така була: богобоязлива, .. розумна, і що вже красива, так вже нічого й говорити! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ні, пане брате, полягти од твоєї шаблі байдуже, а оддати бранку – ой-ой-ой!.. Шкода й казати! Годі дармо балакати! (П. Куліш);

– Устрель, Тимоше! устрель, мій любий! – благає [жінка], стискаючи його за руку. – Не буду стріляти, шкода й говорити (Марко Вовчок);

Смішив [Максим] усіх і реготався сам... Товариський чоловік, нічого казати! (Панас Мирний);

А що вже про Недоторканого, то й казати нема чого, що не такий він чоловік, щоб у політиці розбиратись (В. Винниченко);

Ні, нема що говорити, хороший хлопець Артем! (А. Головко);

Нічого й говорити, яке найважливіше значення мають для письменника саме такі – колективні зустрічі з читачем (Ю. Смолич);

Про замки нема чого говорити, бо що замок, то й малесеньке місто (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);

Ко́жна жи́лка (жи́лочка) дрижи́ть (гра́є, гово́рить, брини́ть, тремти́ть і т. ін.) / задрижа́ла (загра́ла, заговори́ла, забрині́ла, затремті́ла і т. ін.) див. жи́лка;

(10) Не говори́ти під ру́ку – уживається як застереження не робити зауважень під час виконання чого-небудь, щоб не заважати й не зашкодити роботі.

– Ніколи не треба говорити під руку (з газ.);

Що (як) [там] не кажи́ (не говори́) див. що¹.