говорити

1. (усно повідомляти що-небудь) вести мову (річ); (голосно висловлюватися, переходячи на крик) здіймати голос; (починати говорити) здіймати річ; заводити мову; (продовжувати говорити) вести далі; (говорити скупо, нехотя) ронити слово (слова); (промовляти швидко, часом недбало або час від часу) кидати слово (слова); (вставляти в чию-небудь розмову свої слова, перебивати чиюсь мову) вкидати (укидати, докидати, увертати, уставляти) слово (слівце); впадати в річ кому, чию.

Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (Собко, Срібний корабель, 1961, с. 130); – А знаєш, Тимофію, куди ходім? – перегодя трохи, веде річ Пацюк. – До пана! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 221); [Любов (гнівно здійнявши голос):] Ідіть від мене краще, не ставайте між нами (Леся Українка, 2, 1951, с. 75); …Коли Остап… здіймав річ про те, що пора вже висунути шию з панського ярма, люди спочували [співчували] йому (Коцюбинський, 1, 1955, с. 339); Мало не з кожним заїжджим заводить Демид мову про того свого генерала і дивується, що ніхто про нього не чув і не знає (Гончар, Тронка, 1963, с. 69); – Були раніше і в мене промахи, – вів далі Гаркуша (Гончар, Таврія. Перекоп, 1957, с. 34); Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними невимовної туги, лише зрідка ронив якесь слово (Журахович, Вечір над Орількою, 1958, с. 279); – Цієї людини ніколи не зустрічала, – тихо ронить слова Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, с. 125); Стояла там Ганнусенька і кидала слова (Тичина, 2, 1957, с. 11); Кине слово – і в серці пожар (Воронько, Драгі другарі, 1959, с. 108); І тільки Храпков вкидав одне слово зацікавлення, як ті обидва вмикалися, ніби й увесь час вони втрьох сперечаються на ту ж тему (Ле, Роман міжгір’я, 1953, с. 480); Пан хвалиться виграшем, панич – нежданим гостюванням, а вона [пані] і собі слово уставить (Панас Мирний, 3, 1954, с. 161); Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став (Рильський. 1. 1946, с. 274); Більшала купа людей; довго слухала мовчки; потім хто-небудь увертав і своє слово (Панас Мирний, 2, 1954, с. 282); [Джонатан (тихо до Річарда):] Але ж, брате, впадати в річ старому – як же можна (Леся Українка, 3, 1952, с. 64).

2. (говорити невиразно, нерозбірливо, мимрити) ковтати (жувати) слова; (ледве розтуляючи рота від гніву, презирства) цідити [слова] крізь (через) зуби; крізь зуби казати; (гугнявити) балакати в ніс.

– А ти хто така? – трохи згодом питає він, ковтаючи слова (Панас Мирний, 1, 1969, с. 38); – А-а, ну, це, знаєш… – Діжа жував слова. Він наче подавився кісткою від риби (Загребельний, День для прийдешнього, 1964, с. 317); Вона [Маланка] цідила слова, немов отрута (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29); …Говорить, неначе слова через зуби цідить, ще й не договорює думок (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 69); Особливо Підпара ненавидів бідних. Зсував густі брови і з презирством цідив крізь зуби: – Голота! Що воно має… (Коцюбинський, 2, 1955, с. 52); Він було казав що-небудь крізь зуби так, що не можна було розібрати (Григоренко, Вибрані твори, 1959, с. 134); Якщо пана гетьмана долав з остуди нежить і Однокрил ставав на час гугнявим, починали балакати в ніс і полизачі (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 97).

3. (говорити щось незначне, несерйозне, пусте) теревені правити (розводити, точити, гнути, плести); теревені-вені правити, рідко; ляпати (лопотати, лепетати, ляскати, плескати, клепати, молоти, плести) язиком; (довго говорити про щось неістотне, беззмістовне; базікати) мозолити свій язик; чесати язика; переливати з пустого в порожнє; (проводити час в розмовах про щось незначне, смішне, несерйозне) точити ляси (баляси, баляндраси, баляси та баляндраси); брехні точити (справляти, терти); боби (на бобах) розводити; бали точити (розводити); ханьки м’яти; (дотепно вигадувати щось) заливати гусара; байки (казки) розповідати (повідати, говорити, гнути, плести, правити).

Він [Хома] без угаву правив теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, 3, 1959, с. 54); Мітинг тягся недовго. Новий комісар багато не балакав. Партизани теж не любили теревені розводити (Яновський, 1, 1958, с. 107); Пасажири точили теревені про цю станцію, про потяг, про ціни на борошно й залізничні квитки (Досвітній, Вибране, 1959, с. 102); – Годі вам теревені гнуть, – гукнув Барило, – прислухаючись… (Стороженко, 1, 1957, с. 390); – Про тебе теревені плів Ляссота і Левассер Боплан байки складав (Зеров, Вибране, 1966, с. 31); – Тут треба щось робити, а не теревені-вені правити (Коцюбинський, 1, 1955, с. 113–114); [3іна:] Я так не люблю, не терплю тих, що надто язиком ляпають (Корнійчук, 2, 1955, с. 101); [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Старицький, Вибране, 1959, с. 203); [Феська:] Все мені [Рябина] своїм п’яним язиком таке лепече, що й вимовити встидно! (Франко, 9, 1952, с. 392); [Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мамонтов, Твори, 1962, с. 215); – Є ж таки пустобрехи на світі: не зна нічогісінько, темний, як ніч на Купалу, а почне плескати язиком – академік та й годі (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 49); Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис, № 3810); Шарлота за той час голосно молола язиком, розкидала руками, вигиналася.., але на неї не зважали (Мартович, Твори, 1954, с. 299); Його [Михайла Івановича] підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Збанацький, Єдина, 1959, с. 96); Як би там не мозолили свої язики папські алілуйщики, але політика Ватікану і далі йтиме у фарватері найреакційнішої імперіалістичної політики (Мельничук, Обличчя божого воїнства, 1960, с. 41); – Не має хтось роботи, то й чеше язика, мов на нього лизак напав (Стельмах, 1, 1982, с. 531); – Кажуть, що жінки люблять поговорити. А ви, мужчини, переливаєте з пустого в порожнє ось уже чималий час (Яновський, 2, 1954, с. 145); Він [дід Кузьма] точив ляси, оповідаючи всілякі смішні побрехеньки, жартом розважаючи всіх, хто потрапляв до його компанії (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 471); А Бонковський, незважаючи на сватів, точив баляси й реготався до Олесі (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 59); Хто баляндраси точить, хто лає подушне й мирське (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Далі Максим уже орудував бесідою: точив баляси та баляндраси (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); – А чи не пора б вам кинути брехні точити та заходитись коло роботи? – мовив Корж (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 34); [Хведір:] – Іван!.. Що нам тут боби розводити? (Панас Мирний, 5, 1955, с. 213); [Рябина:] Ех, буду я з тобою тут на бобах розводити (Франко, 9, 1952, с. 40); – До світу бали точать, а до півдня вилежуються. (Васильченко, 1, 1959, с. 271); – Чого мовчиш, бабо? – Нема мені про що з тобою бали розводити. (Стельмах, Велика рідня, 1951, с. 651); – Сидять у своїй скоті на Чортомлику та з нудьги ханьки мнуть (Мордовець, 1, 1958, с. 104); В’язні пересміюються, Іван підморгує мені, мастак, мовляв, цей староста, вміє гусара заливати (Збанацький, Єдина, 1959, с. 167); – Майстер він говорити казки, миляну пускать баньку (Франко, 12, 1953, с. 498); Розповідав Троць дівчатам байки… (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 44); Він [Охрім] знову байки повіда. а в бороді – усмішка (Малишко, 1, 1956, с. 309); Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш, чи смієшся в вічі (Леся Українка, 2, 1951, с. 194)

4. (говорити щось беззмістовне) городити теревені (дурниці); гнути всячину; плести (верзти) нісенітниці (нісенітницю, небилиці); смаленого дуба плести (правити); плести харки-макогоненки; розказувати (наговорити, набалакати, намолоти, наплести) сім (десять) мішків (кіп, лантухів, три мішки) гречаної вовни [і всі неповні]; наговорити (розказати) [, що] на вербі груші [ростуть, а на осиці кислиці (а на сосні яблука)]; гнати (погнати, гонити, плести) химери; ахінеї (ахінею) гонити (нести, вернути, здіймати); харамани (хармани, фарамани) плести (гнути); сон рябої кобили розказувати; химині кури розводити; про химині кури торочити.

Нестор дивився на неї, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 572); – Дурниці ти, Парамоне, городиш, все тобі жарти на умі (Яновський, 1, 1958, с. 459); Регочуться люди дуже, мов бджоли гудуть, вигадують штуки і всячину гнуть (Гребінка, 1, 1957, с. 85); Вона [Соломія] сідала на лаві, а він [Остап] мовчки дивився червоними з гарячки очима або плів нісенітниці (Коцюбинський, 1, 1955, с, 372); – Плетеш небилиці, Ґаво, – скрикнув Вовкун (Франко, 3, 1950, с. 18); [Друга дівчина:] – І не сором тобі, дівці, отаку нісенітницю плести? (Васильченко, 3, 1960, с. 11); Смаленого дуба плете (Українські народні прислів’я, 1963, с. 172); [Лицар:] Нема ніде нічого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє. груші на вербі! (Леся Українка, 2, 1951, с. 194); Вона [Олександра] й на хвилину невгавала, усе плела харки-макогоненки, розказувала сім мішків гречаної вовни (Коцюбинський, 1, 1955, с. 63); Певне, ніхто не вмів краще за Нестора намолоти при відповідних обставинах сім мішків гречаної вовни (Гончар, Таврія, 1962, с. 14–15); – Та з цього й кінь би сміявся – наплели ось сім мішків гречаної вовни… (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 497); Я наговорив їй [сестрі] про тебе в листах сім мішків вовни (Колесник, Терен на шляху, 1975, с. 57); За якусь хвилину ця химерна дівчина [Катря] наговорила сім кіп вовни – і всі неповні (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 45); –Годі тобі дівчино! Ти розкажеш такого, що на вербі груші, а на сосні яблука ростуть! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 319); [Оленка:] – Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 499); Катулле бідний, вже химери гнать годі, бо те, що втратив ти, пропало навіки! (Зеров, Вибране, 1966, с. 203); Химери плели ж на нас усі, хто в лаки, в лоски обкрилися – меншовики, есери – буржуазії кляті підголоски (Тичина, 1, 1957, с. 206); А то сидить в брилі, в кереї, З товстою книжкою в руках, І всім, бач, гонить ахінеї, І спорить о своїх правах (Котляревський, 1, 1952, с. 252); Щоб здіймати ахінею – треба ж буть не при собі! (Тичина, 2, 1957, с. 92); Верне всяку ахінею, аж шипить чорнильний гад… (Білоус, Зигзаг, 1956, с. 100); Злізають живо старости, ведуть Трохима із собою і стали хармани плести перед багатим Лободою! (Руданський, 1959, с. 63); [Старшина:] Ну, це ти почала розказувати сон рябої кобили (Кропивницький, 1, І958, с. 507); – Ти мені, Бреус, не кажи, – вигукнув тоненьким голоском Тягнирядно. …Йому правду кажуть, а він химині кури розводить (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 229); – Ат, покинь мені про химині кури торочити. І в своїх місцях при батькові тобі хватило б самогону, землі та молодиць (Стельмах, 3, 1983, с. 301).

5. (говорити багато і швидко) сипати словами (слова) [як (мов, наче, неначе) горохом (горох)]; як горохом обсипати; захлинати словами.

Він так здавався і нікчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох (Котляревський, 1, 1952, с. 107); Тим часом Волочила сипала словами, наче горохом… (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 213); Вже він [Гарик] сипав та сипав ті слова, мов горох з мішка (Чабанівський, Тече вода в сине море, 1961, с. 107); Півники-самохвали і собі пристали, як горохом обсипають, сміються, гукають (Глібов, Вибране, 1957, с. 176); [Голова:] …Ти, браток, поменше б говорив. Сиплеш, наче горохом, біс не розбере (Корнійчук, 2, 1955, с. 17); Віта сипала словами, сміялася, обнімала, не даючи Ані й отямитися (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 158); Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення (Гончар, Тронка, 1963, с. 90).

6. (говорити одне і те ж) заводити (затягувати, затягти) своє (своєї); товкти (твердити, торочити) своє (одно); (набридливо повторювати те саме) жувати (пережовувати) жуйку (жвачку, клоччя, вовну, мотлох і т. ін.).

– Та я ж не комсомолець, – знов заводить він своєї (Гончар, Людина і зброя, 1960, с. 36); Коли попереду проступили з темряви будинки селища, вона пішла зовсім повільно і знов затягла своєї: – Засиділись мало не до півночі (Шовкопляс, Інженери, 1956, с. 104); –- Куди ж я піду? – знов я їм своє товчу (Панас Мирний, 3, 1954, с, 166); Данило Самійлович твердив одно: «Швидше віддайте її за мене!» (Марко Вовчок, 2, 1955, с. 231); – Майте, дівчатка, витримку, майте терпіння! – твердив своє Мокеїч (Гончар, 1, 1959, с. 39–40); – Всі, та не всі, – торочила своє Галина (Збанацький, Малиновий дзвін, 1958, с. 31); .„Каутський, на основі явно шахрайського тлумачення однієї фрази з моєї промови, внушає німецьким читачам думку, ніби в Росії фабрики передаються окремим робітникам! І Каутський після цього на протязі десятків і десятків рядків жує жуйку про те, що фабрики не можна передавати робітникам? (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 313); З того часу, як він [дядько] перебрався до Зарванець, на село, почав потроху читати; і так уважно читає, що що де не вичитає, те пам’ятає і двічі, як корова жуйку, пережовує (Коцюбинський, 1, 1955, с. 467); Олег Синиця тим часом жує вже жвачку, повторюється: – Тут виступав шановний Родіон Калістратович. – Зал весело гомонить, не слухає Синицю… (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 167); [Лев:] От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя (Леся Українка, 3, 1952, с. 227); Каутський в сотий раз неймовірно нудно, в цілому ряді параграфів, жує і пережовує старий мотлох про відношення буржуазної демократії до абсолютизму і середньовіччя! (Ленін, Повне зібр. творів, т. 37, с. 230).

7. (говорити гнівно) кидати (вергати) громи; метати громи й блискавки.

…Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причину вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 607); – Ви, шановний добродію,.. не раз… кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Франко, 16, 1955, с. 293); І Панас Максимович знову почав метати громи й блискавки на непокірного сина (Минко, Ясні зорі, 1951, с. 224); Він блискавки метав, повчав мене сердито, поплескав по плечу й простяг мені… [осел] копито (Іванович, Перебендя посміхається, 1960, с. 54).

8. (чистосердечно розповідати комусь про що-небудь) відкривати (відкрити) душу (серце) кому; звіряти (звірити, виливати, вилити) душу (серце) кому; (повсюдно розголошувати) у великий дзвін дзвонити; в усі [дзвони] дзвонити.

Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів промовити до неї, відкрити їй своє серце (Франко, 6, 1951, с. 249); У Орисі не було такої подруги, що їй могла б вона звіряти свою душу (Грінченко, 2, 1963, с. 112); Пройшло немало днів, поки той хлопець і дівчина одне одному свої серця звірили (Цюпа, Три явори, 1958, с. ІЗ); – Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші. – Для чого? Напишу їй листа. Виллю душу (Гончар, 1, 1954, с. 23); Нащо то в великий дзвін дзвонити? (Франко, Галицько-руські народні приповідки, 1905, с. 505); Не пасивність повинні проповідувати ми.., ні, ми повинні дзвонити в усі дзвони про необхідність сміливого наступу.., (Ленін, Повне зібр. творів, т. 13, с. 351); – Тоді їдь. Дивись лишень, парубче, не в усі дзвони! – гостро наказує Роман (Стельмах, 1, 1982, с. 87).

9. (розмовляти з ким-небудь) заводити (завести, розпочати) розмову (балачку, балачки); вести розмову (бесіду, балачки); точити балачку; справляти балачку; розводити балачки; вдаватися (заходити) у (в) розмову (в бесіду); вступати (встрявати, устрявати) до розмови (в розмову, в балачку).

Ми інколи в окопах заводили розмову про війну, про те, кому вона потрібна (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 12); Дідок, оказується, волосний писар. Заводимо балачку (Васильченко, 4, 1960, с. 19); Я вже приятель Кузьменків. Вставши рано, розпочав з ним балачку про ловлю птиць (Рильський, Бабине літо, 1967, с. 62); Чіпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство (Панас Мирний, 2, 1954, с. 254); [Парвус:] Дивно! Патриції, замість іти на збори, ведуть якісь балачки по кутках! (Леся Українка, 2, 1951, с. 427); До столу, тепер уже килимом застеленого, знов сіли старі, точили не закінчену за вечерею балачку (Головко, 2, 1957, с. 65); – Ми, жінки, цікавіші од вас і не всі любимо тільки справляти балачку про квітки та вишивання (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 156); Старшина далі не став порожніх балачок розводити (Гордієнко, Чужу ниву жала, 1947, с. 45); – Я теж колись учився трохи катехізми і знаю, що вдаватись у розмову з безвірниками – дуже важкий гріх. Адже при сповіді ксьондз запитає вас, «чи не заходили в бесіду з нараженням на небезпеку святої віри?» (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 376); Митю Михайло Іванович любить сердечно і часто заходить із ним у довгі розмови… (Рильський, Вечірні розмови, 1964, с. 54); Я мусила вступити в розмову (Леся Українка, 3, 1952, с. 575); Його ображало, що якийсь наймит… устрявав до розмови, як з рівним (Коцюбинський, 2, 1955, с. 140); Підсовувалися й сусідні гуртки, встрявали в балачки і так захоплювалися ними, аж до лайки… (Ле, Роман міжгір’я, 1953, с. 234).

10. (не виявляти стриманості в розмовах) давати волю язикові; розпускати язика (губу); (подовгу сперечатися) розводити дискусію.

Але Марта була не з таківських: вона говорила, й говорила багато, а як більше сердилась, то більше давала волі своєму язикові (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 58); - Але ж і ти, Марто, й справді велика брехуха, – вже дуже розпустила язика! – сказав Мельхиседек до своєї жінки (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 99); [Дзвонарська:] Ах ти… ще сміє, мовляв, на моє званіє губу розпускати (Старицький, 3, 1964, с. 89); [Міліціонер:] Громадяни, давайте не будемо розводити дискусію. Підпишіть протокол (Корнійчук, 1, 1955. с. 286).

11. (висловлюватися відверто, прямо) викладати на чистоту; різати правду в вічі; різати правду-матінку [в очі (у вічі)]; називати речі своїми (їх) іменами; ставити (поставити) крапку (крапки) над «і».

[Горлов:] Це ти [Огнєв] куди гнеш? Викладай на чистоту (Корнійчук, 2, 1955, с. 22); Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі не одним панам (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 150); – От тобі й родич Керенського, ріже правду-матінку в очі! (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 104); – Хай моя щиросердна відповідь не дивує і не обурює вас: буду різати правду-матінку у вічі (Стельмах, 4, 1983, с. 173); [Скарбун:] Ви відповідаєте за свої слова? [Назар:] Я називаю речі їх іменами (Зарудний, Антеї, 1961, с. 15); Рано, мабуть, ставити крапку в цій давній історії. Спочатку треба поставити усі крапки над «і», гуртом вимести сміття, нагромаджене в мовчанні, пасивному спогляданні і двозначності позицій (Рад. Україна, 28 серп., 1976, с. 2).

12. (говорити марно, попусту) на вітер говорити (кидати слова); кидатися словами (словом).

[Марусяк:] Бо знай, небого, я на вітер говорить не вмію (Франко, 9, 1952, с. 313); Він [доктор] говорить, аби язик вертівся, – так собі, – на вітер (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 129); Українські колгоспники не раз ділом доводили, що вони не кидають слів на вітер (Рад. Україна, 21 квіт., 1959, с. 1); Слова на вітер поліцейське начальство не кидало (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 86); Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Яновський, 2, 1954, с. 114).

13. (говорити щось неприємне, дошкульне, в’їдливе) жалити язиком; голки заганяти; пускати шпильку (шпильки) кому; квітку пришпилити.

– Ви їх краще не чіпайте, – озвався парубійко. – Наші гектарниці аж язиками жалять, як оси (Гончар, 6, 1979, с. 104); Не одну, не дві голки загнав він і без того в уражене серце… Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); Інколи ж його просто ґедзь нападав і тоді він ставав нестерпучим і пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації, осміював навіть її поверховність, сперечався проти того, що сам раніш обстоював (Коцюбинський, 2, 1961, с. 55); А ятрівка – …так та такого поприклада, таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудеш (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 227).

14. (говорити щось дуже приємне) з медом та маком промовити (сказати); мазати медом по губі (губах) кого; обливати (мазати) речі [солодким] медом; розпускати мед язиком.

«Правда моя, Парасю?»– промовила вона [Палажка] наче з медом та з маком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); – Життя солодкого бажаю я всім так саме, як собі, і через те вас поспішаю мазнути медом по губі (Самійленко, 1, 1958, с. 230); Там пан-гаман по сто рублів дає пройдисвіту, що речі медом маже (Глібов, Вибране, 1957, с. 251); Мелашка прийшла додому, і свекруха справдила своє слово: од того часу вона знов облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Мотрі (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 394); Кайдашиха взяла чарку в руки, і хоч була сердита, але таки не вдержалась і розпустила на всю хату мед своїм язиком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 364).

15. (сказати щось недоладне, недоречне) попасти пальцем у небо; утяти (утнути) до гапликів; бовкнути (вистрибнути) як (мов) Пилип з конопель.

[Усі:] Ха-ха-ха! Попав [Гнат] пальцем у небо! Тю! (Старицький, 3, 1964, с. 231); [Рябкова:] Ну й утяла до гапликів. Музика – одне. а вона – друге… (Старицький, 3, 1964, с. 548); [Грицько:] Перше було мовчить-мовчить та як бовкне, то мов Пилип з конопель… (Старицький, 2, 1964, с. 461); А на уроках він [Вітя] завжди про щось своє думає, а як спитають, завжди скаже не до речі, не до лади, – як Пилип з конопель вистрибне (Іваненко, Таємниця, 1959, с. 30).