говорити

БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл., ШКАБАРЧА́ТИ зневажл., СЛЕБЕЗУВА́ТИ (СЛЕБІЗУВА́ТИ) розм., МАРНОСЛО́ВИТИ рідше, ГАЛА́КАТИ розм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИ діал.; ТЕРЕВЕ́НИТИ зневажл., ЛЕПЕТА́ТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИ розм., БАЛАГУ́РИТИ розм. рідше, ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИ розм. рідше (пересипаючи мову жартами); ПРОСТОРІ́КУВАТИ (ПРОСТОРІ́КАТИ) розм., РОЗБАЛА́КУВАТИ розм., РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИ розм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі — Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він (сторож), поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); — Мені ще мати, коли я маленьким був, казала — не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову (бурсаки), дошукуючись — де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); — Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, — настрашеним голосом просив Джмелик. — Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє (Богдан Михайлович), аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); — Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті (парубки) було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). — Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

БЕЛЬКОТА́ТИ (БЕЛЬКОТІ́ТИ) (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п'яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: — То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); — Амітафу! Амітафу! — жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); — Не плачте, мамочко! Не плачте! — лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); — І Сина, і Святого Духа... — Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина). — Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ розм.; ЛОПОТА́ТИ розм., ЛОПОТІ́ТИ розм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИ розм., ГЕЛГОТІ́ТИ розм., ГЕРГОТА́ТИ розм., ГЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ розм., ДЖЕРГОТІ́ТИ розм., ДЖЕРКОТА́ТИ розм., ДЖЕРКОТІ́ТИ розм., ШВАРГОТА́ТИ розм., ШВАРКОТА́ТИ розм., ШВАРГОТІ́ТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ розм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз'"). Іде (Олеся) на панщину, мусить їх кидати, а дітки — одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти — дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); — Ну, а той.. по-своєму лопотів? — Зібер? — Ну да. — По-латині висловлювався... думав — я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір'ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Як прийде (Хоцінський) до мене в гості, в'ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). — Пор. белькота́ти.

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. (голосно); ЩЕБЕТА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей — швидко й жваво). — Док.: порозмовля́ти, поговори́ти, побала́кати, побесі́дувати, погу́то́рити, погомоні́ти. Довго вони ще розмовляли, довго прощались і плакали (П. Куліш); Вони ще довгенько говорили (О. Кундзич); Кайдаш встав і почав балакати з чумаком (І. Нечуй-Левицький); Вчителька пробувала бесідувати з ним наодинці (О. Гончар); По вечері вони з Андрієм довго гуторили (М. Олійник); Народ, що досі переговорювався, зразу замер-затих (Панас Мирний); Стоять вони на цвинтарі, гомонять... (Панас Мирний); До присмерку галакали і плювалися заробітчани біля економії (М. Стельмах); Ще веселіше почали тоді гомоніти. Леся щебетала, як ластівочка (П. Куліш). — Пор. базі́кати.

РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ (ПОВІ́ДУВАТИ), ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) діал., УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) діал., ОПОВІ́ДУВАТИ заст., ПРОПОВІ́ДУВАТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., БА́ЯТИ діал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯ розм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИ розм. (час від часу, подекуди). — Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́ (впові́сти), оповісти́ти розм. похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ'яненко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); (Охрим:) Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); — Не знать, що ти провадиш, свате! — дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); — Так і так, — уповідає (Аниця), — знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); — Еге, пустив! Еге, сам! — озвавсь Антосьо, — добре пустив! — І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); — Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи — пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: — Нема биків (А. Тесленко); — Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ'яненко); — Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).

СВІ́ДЧИТИ про що (бути, служити доказом чого-небудь), ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ що, ДЕМОНСТРУВА́ТИ що, УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) на що, ГОВОРИ́ТИ про що, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ що, про що, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ПОКА́ЗУВАТИ що, ЯСУВАТИ заст., поет., ПРИСВІ́ДЧУВАТИ діал. — Док.: посві́дчити, підтве́рдити, продемонструва́ти, указа́ти (вказа́ти), засві́дчити, показа́ти, присві́дчити. Вагання, що відбивалося на її обличчі, свідчило про важку внутрішню боротьбу (Ірина Вільде); Ніщо не вказувало на присутність людського житла на цих суворих самітних берегах (О. Донченко); Все це говорило про наближення шторму; Про се краще всього ясують Ваші талановиті праці (Панас Мирний).