1. Словник української мови у 20 томах

головнокомандування

ГОЛОВНОКОМА́НДУВАННЯ, я, с.

Орган керівництва збройними силами на чолі з головнокомандувачем.

Йому не потрібна слава воїна – йому потрібний спокій, потрібна упевненість, що турецька шабля чи татарський аркан не торкнуться його шиї .. Навіщо йому головнокомандування? (В. Малик);

Навесні 1943 р. головнокомандування прийняло рішення закріпитися на досягнутих рубежах та розпочати підготовку до літнього наступу (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. головнокомандування — головнокома́ндування іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. головнокомандування — -я, с. Головне командування. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. головнокомандування — ГОЛОВНОКОМА́НДУВАННЯ, я, с. Головне командування. У серпні 1942 року солдати і офіцери чехословацької військової частини звернулися до Головнокомандування Збройними Силами СРСР з проханням послати їх на фронт (Колг. Укр., 12, 1963, 52). Словник української мови в 11 томах