1. Словник української мови у 20 томах

голосище

ГОЛОСИ́ЩЕ, а, ч., розм.

Те саме, що голоси́на.

– Іди собі, швабе! – найгуркотливішими низами дужого свого голосища гримнув кобзар (О. Ільченко);

– А тепер пісню на дорогу. – Якої ж? – стрепенувся веселогубий Демко Бойко, що мав не голос, а голосище (М. Стельмах);

– У героя і голосище був, якраз до отакого показного тіла (Г. Колісник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. голосище — голоси́ще іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. голосище — -а, ч. Збільш. до голос 1), 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. голосище — див. голос Словник синонімів Вусика
  4. голосище — ГО́ЛОС (звуки, які видає людина, деякі тварини), ГЛАС заст., поет.; ГОЛОСИ́НА розм., ГОЛОСИ́ЩЕ розм. (сильний або грубий). Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський); Аж ось чую тихий глас матушки моєї (Я. Словник синонімів української мови
  5. голосище — ГОЛОСИ́ЩЕ, а, ч. Збільш. до го́лос 1, 3. — Іди собі, швабе! — найгуркотливішими низами дужого свого голосища гримнув кобзар (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 466). Словник української мови в 11 томах