гонорний
ГОНО́РНИЙ, а, е, діал.
Який має гонор.
Іваниха – була то жінка гонорна, великого роду (Н. Кобринська);
Чемна, але дуже гонорна, – докторова, не моя жінка. Вона в місті для бідних працює. Філантропка (Б. Лепкий);
Знав, що Марія роботяща та не гонорна і – рішився [женитися] (Мирослав Ірчан).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гонорний — гоно́рний прикметник діал. Орфографічний словник української мови
- гонорний — -а, -е, діал. З гонором (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- гонорний — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил. Словник синонімів української мови
- гонорний — ГОНО́РНИЙ, а, е, діал. З гонором (у 1 знач.). Іваниха — була то жінка гонорна, великого роду (Кобр., Вибр., 1954, 54); Знав, що Марія роботяща та не гонорна і — рішився [женитися] (Ірчан, II, 1958, 275). Словник української мови в 11 томах
- гонорний — Гонорний, -а, -е = гонористий Не був такий гонорний, уступив до того ґазди. Гн. І. 88. Словник української мови Грінченка