городик

ГОРО́ДИК, а, ч.

Зменш.-пестл. до горо́д; городець.

Явдоха ще й городик тримає, навіть дещо і продає з городини (Б. Левін);

Той [самітник] жив у невеликій хатині, сам собі скопав городик, тримав кіз, рубав дрова, топив узимку (О. Бердник);

– Ти, голубчику, виореш мені городик, бо я вже підтоптався, не вбігаю за плугом (В. Дрозд).