1. Словник української мови у 20 томах

горілий

ГОРІ́ЛИЙ, а, е.

Обпалений вогнем.

Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (С. Васильченко);

По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур'яну тягся від них по степу (П. Панч);

Пахло якимись ліками та горілою шерстю (М. Вінграновський);

// у знач. ім. горі́ле, лого, с. Те саме, що гар.

Сухе, жовте, аж червоне, повітря віддавало горілим, і в полі здавалось мов серед печі (Панас Мирний);

Схопилась на постелі – і справді несе горілим .. А тої ж миті з вигону – бов, бов, бов, бов... загув дзвін на сполох (А. Головко);

З села тягне горілим (К. Гриб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. горілий — горі́лий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. горілий — [гоур’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  3. горілий — -а, -е. Обпалений вогнем. Горілі породи — щільні порцеляноподібні гірські породи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. горілий — ГАР (перегорілі часточки чого-небудь; що-небудь згоріле), ЗГАР, ПЕРЕГА́Р, ГОРІ́ЛЕ, ПА́ЛЕНЕ, ЗГА́РЯТИНА рідко, ПА́ЛЯТИНА розм., СМА́ЛЯТИНА розм., ГА́РИВО діал. Гаром звідкись потягло — чи не пожежа (О. Словник синонімів української мови
  5. горілий — ГОРІ́ЛИЙ, а, е. Обпалений вогнем. Тхнуло цвіллю, пусткою та старою горілою цеглою (Вас., II, 1959, 327); По балках палахкотіли вогняні гриви, і припах горілого бур’яну тягся від них по степу (Панч, В дорозі, 1959, 215); // у знач. ім. горі́ле, лого... Словник української мови в 11 томах
  6. горілий — Горілий, -а, -е Горѣлый. Межи вами женишище, як горілеє днище. Мет. 195. Горілий пеньок. Грин. І. 65. Словник української мови Грінченка