град

ГРАД¹, у, ч.

1. Атмосферні опади у вигляді частинок льоду різного розміру, перев. округлої форми.

Їй в обличчя вітер бив холодними краплинами, дошкуляв кульками граду (С. Чорнобривець);

Під самою Гамаліївкою вдарила гроза з громовицею та градом (Ю. Мушкетик);

Навесні град прибив посіви, в травні й червні гуляли сильні суховії (Ю. Хорунжий);

* У порівн. Сльози, мов град, посипались на землю (М. Коцюбинський).

2. чого, перен. Про велику кількість чого-небудь такого, що падає, сиплеться і т. ін. майже безперервно; злива (у 2 знач.).

Не збігло й хвилини, як град картечі обсипає увесь пригород (М. Старицький);

Мати сяк-так відбивалася від граду запитань (М. Чабанівський);

Ще стрільці Ігореві до річки не дійшли, як половецькі до неї прискакали. Спинилися на хвилину і градом стріл із луків своїх сипнули (Б. Лепкий).

3. у знач. присл. гра́дом. У великій кількості, багато.

З-поза дубів, сосен, беріз градом сипалися кулі, збиваючи, стинаючи гілляки й кору (М. Малиновська);

Вони вгощали мене горіхами, яких мали навалом: аж цілих п'ять величезних старих дерев, з яких восени горіхи сипалися градом (Г. Тарасюк);

// Великими краплями, рясно (про піт, сльози).

Піт градом котився з чола, заливав очі (В. Кучер);

Він силкується підтягнути мішок, однак шкарубкі пальці не слухають. Піт градом котиться по зораному зморшками чолу старого (М. Сиротюк).

ГРАД², а, ч., уроч.

Місто.

В Путивлі-граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Т. Шевченко);

В Київ-граді, у столиці, Галя в технікумі вчиться (П. Воронько);

За стінами стольного града вирувало та й вирувало стовписько (Д. Міщенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me