громниця
ГРОМНИ́ЦЯ, і, ж.
1. перев. мн. (з великої літери). Свято Стрітення (15 лютого).
Коли на Громницю півень не нап'ється водиці, – то на Юрія віл не наїсться травиці (Номис);
// етн. Язичницьке свято очищення, яке відзначалося цього ж дня.
Велике значення язичники приділяли вогню як уособленню чистоти та святості. Так, у лютому відзначали свято Громниці, коли люди починали співати пісні-заклинання тепла, молитви до Сонця (з наук. літ.);
У язичницькі часи Стрітення мало також назви Громниці чи Зимобор (з наук.-попул. літ.).
2. Те саме, що грімни́ця 2.
Християни запалювали громницю, страсну свічку, вірячи, що вона захищає людей від грози і важкої хвороби (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me