гілочка
ГІ́ЛОЧКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до гі́лка.
Вітерець заснув, і гілочки.., дрімаючи, ледве-ледве колишуться (Г. Квітка-Основ'яненко);
Зламана берізка, немов благаючи, простягла на снігу до мене свої голі тоненькі гілочки (Б. Антоненко-Давидович);
Кожна найменша гілочка була оправлена в прозору кригу, світилася й блищала, і ціле дерево здавалося зроблене геніальним майстром із чистого скла (І. Багряний);
На столі горить свічка, прикрашена напівобсипаною, сухою ялинковою гілочкою (із журн.);
А нікого, нікого нема на землі, ні єдиної гілочки нашого роду! (Л. Костенко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гілочка — гі́лочка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири гі́лочки Орфографічний словник української мови
- гілочка — див. мирувальник Словник церковно-обрядової термінології
- гілочка — -и, ж. Зменш.-пестл. до гілка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гілочка — див. гілка Словник синонімів Вусика
- гілочка — Гі́лочка, -чки, -чці; гі́лочки́, гі́лочо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гілочка — ГІ́ЛОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до гі́лка. Вітерець заснув, і гілочки.. дрімаючи, ледве-ледве колишуться (Кв.-Осн., II, 1956, 40); Ольга Григорівна глянула на бузок, розправила гілочку (Донч., V, 1957, 539). Словник української мови в 11 томах
- гілочка — Гілочка, -ки ж. ум. отъ гілка. Словник української мови Грінченка