гіперкритицизм

ГІПЕРКРИТИЦИ́ЗМ, у, ч.

1. Один із напрямів історіографії античності на межі ХІХ–ХХ ст., що заперечував достовірність ранньогрецьких та ранньоримських історичних переказів.

Реакцією на гіперкритицизм став своєрідний ренесанс традиційного погляду в англомовній історіографії (з наук. літ.);

Гіперкритицизм епохи.

2. Занадто критичний підхід або несправедлива критика чогось.

Нині в науковому дискурсі переосмислюється гіперкритицизм щодо західної соціології, що сприяє розширенню політичного і культурного світогляду читача (із журн.);

Дехто вважає, що нині в “нашій, не своїй” історичній науці домінує маніакальний політично заангажований гіперкритицизм (з газ.).