двозубий

ДВОЗУ́БИЙ, а, е.

Який має два зуби (у 1, 2 знач.).

Не козацьке це діло – стрічки на козацького чуба чіпляти, а от цукерки їсти – козацьке. Та це Іван знає й без тебе, тож напихає тою смакотою, як ховрашок, свій двозубий рот (Г. Тарасюк);

Стіл заставили пляшками, чарками, тарілками, заложили всякою їжею. Патрокл, не гаючись, одіткнув поламаною двозубою виделкою пляшку й налив (Б. Грінченко).