1. Словник української мови у 20 томах

делінквент

ДЕЛІНКВЕ́НТ, а, ч., юр.

Особа, чия поведінка суперечить нормам певної галузі права.

У роки радянської влади в'язниці несли відповідне ідеологічне навантаження, перевиховуючи потенційних політично небезпечних бунтарів на делінквентів, тобто карних злочинців, яких усі зневажають (з публіц. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. делінквент — делінкве́нт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. делінквент — Особа, яка чинить порушення існуючого кримінального законодавства. англ. delinquent; нім. Delinquent m -en, -en; угор. delinkvens; рос. делинквент. Словник із соціальної роботи
  3. делінквент — -а, ч. Правопорушник, злочинець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. делінквент — Стратенець, злочинець Словник чужослів Павло Штепа
  5. делінквент — делінкве́нт [від лат. delinquens (delinquentis) – той, що вчиняє провину] в англо-американському праві правопорушник (див. делікт). Словник іншомовних слів Мельничука
  6. делінквент — рос. делинквент (від латин. delinquens (delinduentis) — той, хто вчиняє провину) — правопорушник. Див. також Делікт. Eкономічна енциклопедія