дзвонистий

ДЗВОНИ́СТИЙ, а, е, поет.

Те саме, що дзвінки́й.

Довго безмовна була вона, очі рясними сльозами Сповнились їй, і голос немов перервався дзвонистий (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Там ратай любить спочивать І жниці воду набирать Опівдні у дзвонисті глеки (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).