дискреція
ДИСКРЕ́ЦІЯ, ї, ж., книжн.
Вирішення посадовою особою або державним органом якого-небудь питання на власний розсуд.
Німецький вчений Б. Шлоєр висловив таку думку: “Адміністративне право неможливе без дискреції, адже нереально передбачити наперед усі випадки в житті” (із журн.);
Найчастіше застосування дискреції на державному рівні пов'язане з надзвичайними ситуаціями, війною, тероризмом, загрозами розпаду держави (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дискреція — Дискре́ція: — чітко виражене пошанування чужих таємниць, делікатність [50] Словник з творів Івана Франка
- дискреція — дискре́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- дискреція — Дискре́ція. Конфіденційність, дотримання таємниці. Урядник літ 32 доходом річних 3600 корон желає познакомити ся з образованою женщиною. Посаг пожаданий. За дискрецію ручить ся словом чести. Poste restante “А. М. ”, Борислав (Б., 1907, рекл.) // пол. Українська літературна мова на Буковині
- дискреція — -ї, ж. Вирішення посадовою особою або державним органом якого-небудь питання за власним розсудом. || Спосіб вирішення економічних проблем, який полягає у тому, що особа, орган, що приймають рішення, діють в основному на власний розсуд. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дискреція — дискре́ція 1. обережність у мовленні, замовчування того, що не годиться казати (ст) 2. тактовність, делікатність (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт