добичництво

ДОБИ́ЧНИЦТВО, а, с., заст.

Захоплення чийогось майна; грабіж.

– Боронь Боже красти; у німців за добичництво одразу розстріл (М. Стельмах);

Разом із уходництвом козаки все більше займалися добичництвом, нападаючи на татар та захоплюючи їхні багатства (із журн.).