добичницький
ДОБИ́ЧНИЦЬКИЙ, а, е, заст.
Прикм. до доби́чник.
Нема в світі біднішого бідняка: тільки й того, що платню свою мізерну, жолд свій нещасний побирає .. або потягне щось добичницьким робом (М. Лукаш, пер. з тв. М. Сервантеса);
// Який здійснюється з метою розбою.
Напад польського війська на Ямпіль – пограничний пункт зборівської лінії і граничне місто з Волощиною, виглядає на цілком добичницький наїзд перед походом (М. Грушевський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me