додувати

ДОДУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОДУ́ТИ, дму́, дме́ш і ду́ю, ду́єш; мин. ч. доду́в, ду́ла́, ду́ло́; мн. доду́ли́; наказ. сп. додми́ і доду́й, док., що і без прям. дод.

1. Закінчувати дути; дути до кінця.

– А ці? А ці? – Гикавка світлонув [посвітив] по дядьках-музикантах, що були вже на середині гімну, додували його з останніх, уже посинілих сил (М. Вінграновський);

Він приклався до сопілі вустами, граючи, додув і заспівав далі (І. Білик).

2. перен., розм. Додумуватися до чого-небудь, починати розуміти щось.

Я додув, що часу на встановлення справедливості в мене просто немає – треба бігти (Ю. Андрухович).