доместик

ДОМЕ́СТИК¹, а, ч., іст.

1. Командувач військ у III–VI ст. пізньої Римської та Візантійської імперій.

Надійшов і магістер та доместик Іоанн, що його прозвали Коркуа, з усіма східними воїнами й погубив багатьох русів (з наук.-попул. літ.);

– Імператорська десниця .. призначає доместиком легіонів у Малій Азії славетного нашого полководця Варда Скліра (С. Скляренко).

2. Керівник церковного хору, диригент і вчитель співу.

В 991 р. вислав царгородський патріарх до Києва не тільки митрополита, але й хор з доместиком (М. Грушевський);

Доместик повинен був мати гарний голос, виконувати сольні співи. Кожний із двох хорів у великих церквах мав свого доместика (з наук. літ.);

Доместики вивчали зі співаками весь комплекс співів, необхідних для служб (з наук. літ.).

ДОМЕ́СТИК², у, ч., текст.

Сорт бавовняної тканини.

Доместик застосовується, зокрема, для виготовлення водонепроникних і повітронепроникних технічних виробів (з наук.-попул. літ.).