1. Словник української мови у 20 томах

діада

ДІА́ДА, и, ж.

1. філос. У стародавніх філософів (піфагорійців) – позначення невизначеності, множинності й мінливості; протилежне монада.

Учення про монаду й діаду як вищі принципи буття приписується Піфагору (з наук. літ.).

2. книжн. Єдність, утворювана двома окремими словами, предметами, поняттями або частинами, елементами.

У діаді “репліка + ремарка”, одному із традиційних способів номінації комунікативного акту, аналітично розведені номінації вербального і паравербального компонентів (з наук. літ.);

Діада “ринок – держава” не така вже й проста. Не завжди держава повинна вперто шукати найкоротшу відстань між двома точками (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. діада — -и, ж., філос. У піфагореїзмі та платонізмі: термін, що ним позначали принцип невизначеності, множинності й мінливості; прот. монада. Соціальна діада — група з двох людей. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. діада — діа́да (від грец. δύο – два) тензор другого рангу. Словник іншомовних слів Мельничука