загавкувати

ЗАГА́ВКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГА́ВКАТИ, аю, аєш, док.

1. тільки док. Почати гавкати.

Аж ось на вулиці загавкали собаки (Г. Квітка-Основ'яненко);

Десь у лункій млі загавкала тривожно лисиця (Григорій Тютюнник);

Стих плюскіт весел. Лунко впало яблуко. Десь вдалині загавкали собаки (Л. Костенко);

Терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок (І. Нечуй-Левицький);

– Дарця!.. – загавкала крізь зуби Іринка. Її багряно намальовані губи люто скривились (Любко Дереш).

2. перев. недок., кого, перен., розм. Перешкоджаючи висловлюванню кого-небудь, заглушати (у 1 знач.) його криками.

Юрба продовжувала загавкувати промовця, не даючи йому промовити й слова (з Інтернету).