замітний

ЗАМІ́ТНИЙ, а, е, розм.

Те саме, що помі́тний.

Легкий-легесенький, ледве замітний шум колишеться воздухом [повітрям], наказує мовчання... Все мовчить, вижидає (О. Кобилянська);

Мої знайомства і гостини не подобались моїм господарям. Вправді вони того не казали мені, але я догадувався з питань, із натяків, із замітних кивань і потакувань головою (Б. Лепкий);

– Мої батьки визнавали ту віру. – Як то – батьки? А ви прийняли іншу? – запитала [Настуня] з ледве замітним обуренням в тоні (О. Назарук);

Ледь замітна сонячна усмішка На лиці, як вогник весняний (В. Симоненко).