зарево

ЗА́РЕВО, а, с., заст., діал.

Те саме, що за́гра́ва.

Червоне зарево полум'я гоготить у пузатій порепаній грубі, світить на всю хату, скрашуючи усе в червоний колір (Панас Мирний);

Могутнє зарево кинув він [вогонь] від себе в чорні небеса, і криваві плями світла танцюють по землі, по шатрах, по людях (Г. Хоткевич);

Не погасло ще на сході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря (С. Васильченко);

Сонце давно вийшло з-за лісу, а раннє зарево поблідло (О. Кобилянська);

* Образно. – Не жах мене пригнітив тугою, – повернулась поривчасто дівчина, і на її блідих щоках спалахнуло зарево (М. Старицький);

* У порівн. Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? (І. Франко).