1. Словник української мови у 20 томах

звичити

ЗВИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, діал.

Призвичаїти, привчити.

Це ви так цуцика до рук звичили (Сл. Б. Грінченка);

Взяли мене ще хлопцем малим до замку, до панів, звичили мене до коней (П. Куліш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звичити — Зви́чити, -чу, -чиш гл. Пріучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у. Словник української мови Грінченка