зевгма

ЗЕ́ВГМА, и, ж., лінгв.

Стилістична фігура, що виникає внаслідок об'єднання однорідних членів речення, перев. підметів або додатків, спільним словом, перев. дієслівним присудком, який стосується одного з цих членів.

Ситуативну іронію на синтаксичному рівні створюють зевгма, каламбур, риторичні питання, вставні та видільні конструкції (з наук. літ.);

Зевгма є особливим різновидом еліпсису, наприклад, у Т. Шевченка: “Затихло все... Тільки дівчата Та соловейко не затих” (з навч. літ.).