знікчемлений

ЗНІКЧЕ́МЛЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. до знікче́мити.

Київська Русь була настільки знікчемлена, що впала під першими ударами татаро-монгольських диких орд (з публіц. літ.).

2. у знач. прикм. Який знікчемнів.

Оводи жалять, облипають знікчемлених, закоростявлених [коростяних] нас (О. Гончар).