знічення

ЗНІ́ЧЕННЯ, я, с.

Стан за знач. зні́титися 1, 2.

Він остаточно заспокоївся й .. вголос розсміявся, аж колісничий випростав ізсутулену від знічення спину й зваживсь озирнутися на царя (І. Білик);

Йому стало соромно. Соромно за свою хлопчачу, майже дитячу податливість, знічення (С. Добровольський).