зяяння
ЗЯ́ЯННЯ, я, с.
1. Дія і стан за знач. зя́яти.
Головними проявами ушкодження є біль, кровотеча, зяяння рани та порушення функції органа (з наук. літ.).
2. Пустота, провалля.
Коли стояла [Роксолана] над мертвим сином, відчула, що розверзається в неї під ногами безодня, яка лягла зяянням між її дотеперішнім життям і днем завтрашнім! (П. Загребельний).
3. лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосний.
Серед типових змін, яких зазнають латинізми на фонетичному рівні, є субституція латинських звуків звуками української мови, усунення зяяння тощо (з наук. літ.);
Для української мови з її принципом евфонії зяяння загалом не характерне (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me